Загальне значення іменника та його ознаки

Іменниками називаються слова, які виражають предметність, тобто означають предмети або зображують будь - які явища як предмети, і характеризуються певними граматичними ознаками, що оформлюють цю предметність.

Лексичне значення іменників полягає у виражені предметності. 

Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів – чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми.Іменники змінюються за відмінками  і характеризуються граматичним значенням числа .

Іменники поділяються на власні і загальні назви. До власних назв належать усі індивідуальні найменування предметів (прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми і т. інше). До загальних назв належать усі слова, що є найменуваннями однорідних предметів (наприклад: учень, хлопець).Межі між цими категоріями слів не стійкі. Загальні назви можуть ставати власними , а власні назви переходити в загальні .Розрізнення власних і загальних назв у граматичному плані виражається в тому, що власні назви не мають форм множини, а деякі з них, навпаки, виступають лише у формі множини.За характером позначуваного (конкретне - абстрактне) іменники поділяються на конкретні й абстрактні назви.Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів, явищ, людей, одиниць виміру і таке інше.До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять – якостей, властивостей, дій, процесів.Категорія конкретності - абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має граматичну форму числа однини і множини не утворює, деякі абстрактні іменники мають множинну форму і не утворюють однини.Абстрактні іменники – це переважно мотивовані вторинні слова.

У системі семантико-граматичних категорій іменника виділяється також категорія істот і неістот.Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви людей , а також демонічні і міфологічні назви; усі інші назви – явищ, предметів, абстрактних понять – входять у категорію неістот.

 

 

Значення прикметника, його граматичні ознаки

 

Прикметник – це частина мови, що виражає постійну (статичну) ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка. За своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи прикметники поділяють на розряди: якісні, відносні і присвійні. Є також деякі проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні.Якісні прикметники виражають ознаки предметів безпосередньо своїм лексичним значенням: жовтий цвіт, бадьора пісня, гіркий перець, хоробрий воїн, далека путь, глухий тупіт, приємний вигляд.Відносні прикметники позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дії. Присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині. Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей,зрідка від назв тварин за допомогою суфікса –ськ. Приєднуючись до суфікса твірної прикметникової основи, суфікс –ськ- виступає частиною складного суфікса –івськ- або –инськ-, наприклад, адмірал – адміральський, козак – козацький, батько – батьківський, учень – учнівський, мати – материнський, Малишко – Малишківський.