Уподібнення приголосних
 

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який важко вимовляється. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.

У фонетиці асиміляцією називається уподібнювання одного звука іншим, причому обидва такі звуки можуть входити до складу того самого слова або до складу двох різних слів, що стоять поруч.
Сучасній українській мові властиві такі види асиміляції: за дзвінкістю, за глухістю, за м'якістю, за способом і місцем творення звуків і за носовим резонансом.

Асиміляція за дзвінкістю
Дзвінкий шумний приголосний, впливаючи на попередній глухий, що стоїть з ним поряд, перетворює його на відповідний дзвінкий: боротьба - [б о р о д´ б á].

Асиміляція за глухістю
Дзвінкі приголосні звуки перед глухими в середині слова не уподібнюються до глухих. Лише звук г перед глухими звуками вимовляється так, як парний йому глухий х у п’яти словах: легко – [л é х к о], вогко – [в ó х к о], нігті – [н' í х т 'і], кігті – [к’ í х т' і], дьогтю – [д'ó х т' у].
Асиміляція приголосних за глухістю найсильніше виступає на межі префікса й кореня.
Префікс і прийменник [з] повнюстю знеголошується, змінюючись на глухий [с], наприклад: [с п]ечі, [с т]обою, [с:]обою, [с´ц´]ідити.
Кінцевий приголосний [з], що закінчує префікси та прийменники, також здебільшого переходить у глухий: ро[с х]итати, бе[с п]еречний, крі[с´:]тіну.
Кінцевий приголосний [ж] у префіксі й прийменнику між та частці аж зберігає дзвінку вимову: 
мі[ж п]ланетний, а[ж п]оки.
Приголосні [д], [б] на кінці префіксів від-, над-, перед-, під-, об- і тих же прийменників найбільше з усіх приголосних здатні зберігати дзвінкість у позиції перед наступними глухими, наприклад: 
ві[д п]устка, пі[д п]ерезати, о[б т]рушувати, о[б ш]ивати.

Асиміляція за місцем і способом творення приголосних
За місцем і способом творення найбільш поширена асиміляція при збігові приголосних свистячих і шиплячих.
Свистячі повністю уподібнюються наступними шиплячими, наприклад: безжурний - бе[ж:]урний, через жито - чере[ж:]ито, безшумний - бе[ш:]умний, без шапки - бе[ш:]апки, з шухляди - [ш:]ухляди, принісши - прині[ш:]и.
Ряд орфоепічних норм випливає із змін у групах приголосних:
-жц-і (запоріжці) – [з'ц'];
-шц-і (комашці) – [с'ц'];
-чц-і (в обручці) – [ц':];
-тц-і (на нитці) – [ц':];
-зч- (розчистити) – [жч];
-зж- (розжився) – [ж:];
-зш- (злитий) – [жш];
-ться (бореться) – [ц':];
-шся (смієшся) – [с':];
-жся (намажся) – [з'с'];
-чся (морочся) – [ц':];
-здж- (їзджу) - [ждж];
-сч- (пісчаний) - [шч];
-зч- (зчистити) - [шч].

Звуки с, ц, з перед ш, ч, ж, дж переходять у відповідні шиплячі: с – ш, ц – ч, з – ж: брязк – бряжчати, пісок – піщаний, козацький – козаччина; сч – щ, цч – чч, зч – жч, здж – ждж:батьківський – батьківщина, їздити – їжджу.

Виняток на письмі становлять прикметники: Параска – Парасчин, Васька – Васчин, Мотузка – Мотузчин. За морфологічним принципом пишуться префікси: розжувати (вимовляєморожжувати), безшумний (вимовляємо бежшумний), розписка (вимовляємо росписка), розсада (вимовляємо росада), розчистити (вимовляємо рошчистити), безхмарний (вимовляємобесхмарний).

Змінюються також ж, ч, ш перед з, с, дз та д, т перед ж, ч, ш, дж, з, с, дз. Але на письмі ці зміни не позначаються: дошка – на дошці [д ó с'ц'і], книжка – у книжці [к н ú з'ц'і], дочка – дочці [д о ц':í], вчиш – вчишся [в ч ú с':a], вчить – вчиться [в ч ú ц':а], морочитися – не морочся [м о р ó ц'с'а], сусідка – сусідці [с у с'í дз'ц'і] – сусідчин [с у с'í д͡ж ч и н], тітка – тітці [т'í ц':і] – тітчин 
[т'í ч:ие н].

Асиміляція за м'якістю
Перед наступними м’якими або пом’якшеними приголосними у вимові виступають м’які [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [н']: [р á д' і с'т'].
Але перед приголосними  [р’], [к’], [г’], [м’], [б’], [в’], [ф’], [ш’], [ч’], [ш’], що стоять на початку кореня, приголосні [д], [з] в кінці префікса звичайно не помякшуються: відвіку - [в’ і д в’í к у],звідкіля [з в’ і д к’ і л´ á].

Асиміляція щодо участі носового резонатора
Асиміляція за носовим резонатором не властива сучасній українській літературній мові, але вона відома багатьом українським діалектам. Така асиміляція проявляється у впливі носового приголосного [н] на попередні губні [б], [в] та пердньоязиковий [д], наприклад: рівний - рі[м н]ий, давно - да[м н]о, бідний - бі[н:]ий, спідниця - спі[н:]иця.