Приголосні звуки поділяються на тверді і м’які. Вони можуть утворювати пари. Вимова таких звуків відрізняється тільки положенням язика в ротовій порожнині.

Тверді: [д], [т], [з], [с], [ц], [дз], [л], [н], [р].

М’які: [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [дз’], [л’], [н’], [р’].

У процесі мовлення, крім м’яких і твердих приголосних, зустрічаються так звані пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками фонетики української мови, вони вважаються тільки варіантними від твердих: [б] — [б’], [в] — [в'], [п] — [п’], [ф] — [ф’], [ж] — [ж’], [ч]—[ч’], [ш]—[ш’], [дж]—[дж’], [г]—[г’], [к]—[к’], [х]—[х’], [ґ]—[ґ’], [м]—[м’]. Інші приголосні пом’якшеними бути не можуть.

За характером звучання приголосні поділяються на дві групи:

свистячі: ([з, з’, ц, ц’, с, с’, дз, дз’])

шиплячі: ([ж, ч, ш, дж]).

Невелику за кількістю групу складають носові приголосні [м], [н], [н’], тобто при їх творенні задіяна носова порожнина.

В основі поділу приголосних на шумні, сонорні та дзвінкі лежить рівень участі у творенні звуків голосу й шуму.

Якщо у творенні дзвінких приголосних присутні як шум, так і голос, то глухі творяться за відсутності голосу та за допомогою шуму.

Окремі дзвінкі й глухі приголосні звуки близькі між собою за способом творення і становлять пари:

Дзвінкі: [б], [д], [д’], [з], [з'], [дз], [дз’], [ж], [дж], [г], [ґ].

Глухі: [п], [т], [т’], [с], [с’], [ц], [ц’], [ш], [ч], [к], [х], [ф].

Не мають пар дзвінкі звуки: [в], [м], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’], [й].

У мовному потоці звуки мови зазнають впливів, певних змін, іноді навіть відбуваються заміни одних звуків іншими.

Наприклад: зсунути — [с:унути] — відбувається оглушення [з] під впливом наступного [с]. Такі чергування звуків можуть відбуватись і в системі приголосних, і в системі голосних.