ІСТОРІЯ ЛІТЕРИ «Ґ»

З давніх-давен, аж до тридцятих років XX століття, українська абетка мала дві літери для передачі «г» гортанного (гомоніти, гори, доганяти) й зімкненого «ґ», яке вживали в словах переважно іншомовного походження або в діалектних (ґанок, аґрус, інтелігент, ґелґотати, ґирлиґа, ґвалт). Окремо графічне зображення «ґ» вживали видатні українські культурні діячі й філологи. Літера «ґ» в українському правописі історично виправдана. Без неї не тільки важко пояснити походження того чи іншого слова, а часом неможливо навіть розкрити його зміст. Словник української мови, що його впорядкував Борис Грінченко, фіксує мало не двісті п'ятдесят слів, що починаються цією літерою (За Я. Дзирою).

Літеру Ґґ, яку було вилучено з українського правопису 1933 року, повернуто третім виданням «Українського правопису». Нинішній правопис (четверте видання — К.,1993) подає такі слова з літерою Ґґ.
Агу, агукати, аґрус, ґаблище, ґаблі, ґава, ґазда, Ґаздиня, Ґандж, Ґанок, Ґатунок, Ґвалт, Ґвалтувати, Ґеґати, Ґеґекати, Ґедзь, Ґелґотати, Ґерґелі, Ґердан, Ґерґотіти, Ґерлиґа, (і ґирлиґа), Ґешефт, Ґиґнути, Ґлей (вишневий клей), Ґляґ, Ґніт, Ґоґель-моґель, (і ґоґоль-моґоль), ґоґоши-тися, ґонт, ґонта, ґорґоля, ґорґотати, ґражда, ґрасувати, ґрати (іменник), ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґрунь, ґудзик, ґуля, ґуральня, джерготати, джерготіти, джиґнути, джиґун, дзиґа, дзиґа'рі, дзиґлик, дриґати, зиґзаґ, І леґінь, мамалиґа, ремиґати, фіга, фіґлі-міглі, хуга, цуг (цуґом), шваґер, шварґотіти та похідні від них.