Казка про апостроф
 

Апостроф в Алфавіті жив, 
Із буквами завжди дружив, 
Аж поки якось буква Я 
Сказала: «Геть від нас! 
Бо Алфавіт - це букв сім'я, 
Нас 33 якраз! 
А ти не буква, просто знак, 
Ти нам чужий, не рідний, знай!» 

Почув Апостроф ці слова – 
Аж закрутилась голова. 
Ніколи ще таких образ 
Не чув він у житті. 
Заплакав він, схопився враз – 
І ось уже в путі. 
Залишив місто Алфавіт. 
«Піду, побачу білий світ». 

Та що тут сталося! Хоч плач: 
У малюків зник раптом м'яч. 
Саме подвір'я зникло теж, 
І м'ята, й бур'янець. 
І на вечерю щось не те: 
Без м'яса холодець! 
А курка?! Бідолашний птах: 
Немає пір'я! Просто жах! 

Усі годинники стоять: 
Дев'ятка зникла й цифра п'ять! 
Із гаю зникли солов'ї, 
А ще - реп'ях і в'яз. 
В'юнів неначе хтось поїв, 
Хлоп'ята зникли враз. 
А у дівчат рум'янець зник... 
Так жити Алфавіт не звик! 

Усі кричать на букву Я: 
«Тепер ми зовсім не сім'я!» 
«Апостроф треба привести. – 
Сказала буква М, - 
Нам треба всім шукати йти, 
Щоб не було проблем». 
На пошуки гуртом пішли 
І через день таки знайшли! 

Усі зраділи, обнялись. 
За руки міцно узялись: 
І букви С, і І, і М, 
Апостроф, буква Я. 
І заспівали солов'ї, 
Бо знов була сім'я! 
У курки пір'я відросло. 
Всім дуже весело було!